ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН ШКОЛИ МЕТЕОРОЛОГІЇ ТА КЛІМАТОЛОГІЇ В КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
У 2019 році кафедра метеорології та кліматології відзначила 70-річчя своєї науково-просвітницької діяльності у складі географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, проте формування цього наукового напрямку має надзвичайно глибокі історичні корені, адже викладання метеорології в університеті розпочалося 170 років тому, практично одразу ж після його заснування (1846 р.) і має давні традиції і славні імена, які увійшли не тільки в історію університету, а й у історію світової науки.
Історія розвитку метеорології у Київському університеті тісно пов’язана з розвитком природничих наук і тенденціями до поглиблення знань про навколишнє природне середовище, які особливо посилилися на початку ХІХ століття. В цей час створювалась мережа метеорологічних спостережень. Її керівник, академік А. Купфер, організував в 1844 р. звернення групи вчених Академії наук до попечителя Київського навчального округу з ініціативою створення при Київському університеті метеорологічної обсерваторії. У 1854 р. обсерваторію було збудовано за проектом видатного архітектора В. Беретті і, починаючи з 1855 р., вона стала одним із провідних центрів метеорологічних досліджень та відіграла вирішальну роль у розвитку метеорології та кліматології в Україні. Куратором і науковим консультантом будівництва обсерваторії був німецький метеоролог проф. Ернст Кнорр, випускник Берлінського університету. З 1846 по 1858 р. він завідував кафедрою фізики Київського університету Святого Володимира і викладав експериментальну фізику і фізичну географію, в основі яких були лекції з метеорології. Він став першим завідувачем обсерваторії. Спочатку метеорологія була основним розділом курсу лекцій з фізичної географії, а в другій половині ХІХ ст. вона виокремлюється в самостійну дисципліну.
З 1859 р. до 1865 р. курс метеорології читав новий завідувач кафедри фізики – проф. М. І. Талізін, учень академіка Е. Х. Ленца. Він був першим фізиком у Київському університеті, наукові інтереси якого більше стосувалися фізичної географії.
В 70-80-х роках XIX ст. в Київському університеті метеорологія та кліматологія набула значного розвитку. Одна з головних причин, що сприяла розвитку цих галузей науки, полягала у практичному використанні метеорологічних даних, в першу чергу в сільському господарстві. В цей час в Київському університеті з 1865 до 1890 р. працював відомий фізик і метеоролог член-кореспондент Академії наук професор М. П. Авенаріус, який читав курс метеорології та очолював метеорологічну обсерваторію університету. Він два роки перебував в Україні у закордонному відрядженні, де готувався до професорської діяльності під керівництвом М. І. Пирогова. М. П. Авенаріус був всебічно освіченою людиною, добре знав тогочасний стан фізики і брав активну участь в її розвитку. О. Г. Столєтов так характеризує цього видатного вченого: “Це була людина м’якого і водночас прямого характеру, він ніколи не кривив душею… До науки і до професорських обов’язків він ставився з благоговінням, як до справи святої… Був далекий від опортунізму і ненавидів формалістику. Студенти цінили в ньому і захоплюючого лектора, і невтомного працівника-керівника, і надійного заступника в справедливій справі”. М. П. Авенаріус вів підготовку наукових кадрів, залучаючи студентів до науково-дослідної роботи. Вперше в практиці університету їх наукові роботи були удостоєні золотих і срібних медалей.
За ініціативою проф. М. П. Авенаріуса проводилися спеціальні метеорологічні дослідження – актинометричні, з атмосферної електрики тощо. Він досліджував питання річного і добового ходу основних метеорологічних величин – температури повітря і ґрунту, атмосферних опадів тощо. Йому належать важливі праці, присвячені вивченню клімату Києва, методиці метеорологічних спостережень та їх обробці. М. П. Авенаріус створив київську школу метеорологів, з якої вийшли відомі вчені, які зробили вагомий внесок в загальний розвиток метеорології, особливо у вивчення погодних процесів і клімату України (О. В. Клосовський, К. М. Жук, Р. В. Савельєв, Й. Й. Косоногов).
О. В. Клосовський після закінчення в 1869 р. Київського університету вивчав кліматичні умови Києва. В 1874 р. він опублікував працю “Некоторые данные по климату Киева”, а в 1875 р. – “Ход метеорологических элементов в Киеве”. Ці наукові праці дозволили О. В. Клосовському одержати право на читання лекцій з метеорології в Київському університеті, а також дістати рекомендацію від Ради університету на читання публічних лекцій з питань фізичної географії. Пізніше О. В. Клосовський став професором Одеського університету і організатором магнітно-метеорологічної обсерваторії та мережі метеорологічних станцій. Він є автором наукових праць про грозову діяльність і зливи на півдні України, про кліматичні особливості Чорноморського узбережжя, а також автором підручників з метеорології, геофізики та фізичної географії.
З 1878 р. в університеті почав працювати К. М. Жук, який крім роботи на кафедрі фізики, виконував основні спостереження на метеорологічній обсерваторії і керував їх обробкою. Важливу роль у зростанні К. М. Жука як ученого і дослідника відіграло Київське товариство дослідників природи, членом якого його було обрано ще в 1871 р. Слід також підкреслити значний вплив на нього видатного метеоролога Р. М. Савельєва, який переїхав до Києва в 1887 р. і одразу ж приступив до організації метеорологічних і актинометричних досліджень. Дружба К. М. Жука і Р. М. Савельєва сприяла успішному розв’язанню цілого ряду важливих наукових проблем, що прославило Київський університет. Так, у 1888 р. в Київському університеті вперше було організовано реєстрацію прямої сонячної радіації, а також було виконано порівняння її інтенсивності в двох місцях в Києві.
Великий внесок зробив К. М. Жук у вивчення теплового режиму ґрунту, снігового покриву і води в Дніпрі, а також в численних ставках і озерах. Для цього він розробив методику спостережень і безпосередньо брав участь у дослідженнях. О. І. Воєйков назвав праці К. М. Жука з питань теплового режиму Дніпра зразковими. Будучи активним членом географічного товариства, К. М. Жук виступав на сторінках періодичних видань зі статтями про результати досліджень.
Важливе місце в науковій діяльності К. М. Жука займають дослідження небезпечних метеорологічних явищ – гроз, злив, граду, ожеледі, паморозі, льодового дощу, досліджуючи які, він звертав увагу на процеси їх виникнення, висвітлював економічну шкоду, якої вони завдають окремим галузям господарства. К. М.Жук був делегатом багатьох з’їздів природодослідників і лікарів, представляючи на них Київський університет і Київське товариство дослідників природи, виступав з доповідями і повідомленнями.
Р. М. Савельєв наполегливо пропагував спостереження за сонячною радіацією. Він виконав ґрунтовні праці з питань теорії психрометричних вимірювань, встановивши залежність психрометричної сталої від форми і розмірів резервуарів термометра, а також від ступеня покриття термометра батистом. На засіданні Київського товариства дослідників природи Жук і Савельєв часто виступали з доповідями і науковими повідомленнями.
У Київському університеті кафедра фізичної географії розпочала активну діяльність з 1891 р., коли Рада університету обрала відомого вченого – засновника школи агрометеорології П. І. Броунова професором фізичної географії. Зміцненню авторитету П. І. Броунова в наукових колах сприяли його блискучі праці з питань синоптичної та загальної метеорології, а також з фізичної географії. Значну роль відіграв особистий контакт П. І. Броунова з вченими різних країн, що сприяв безпосередньому обміну думками щодо цілого ряду питань. Керуючи кафедрою фізичної географії, професор П. І. Броунов читав фізичну географію, метеорологію і земельний магнетизм, а також був директором метеорологічної обсерваторії. П. І. Броунова було обрано членом Київського товариства дослідників природи, в роботі якого він брав діяльну участь. Серед опублікованих наукових праць Броунова ми зустрічаємо статті про грози, чорні бурі, про метеорологічні прилади та джерела похибок вимірювань.
У 1892 р. П.І. Броунов приступає до організації Придніпровської мережі метеорологічних станцій, ставлячи перед нею завдання виконання широкої програми спеціальних метеорологічних спостережень і всебічного вивчення клімату України. Організація Придніпровської метеорологічної мережі не була випадковою. Катастрофічна посуха 1891 р., що викликала сильний голод, примусила П. І. Броунова зацікавитися питаннями сільського господарства. З ініціативи П. І. Броунова видається спеціальний збірник для допомоги голодним селянам, в якому він вміщує статтю “Погода і її передбачення”, в якій висвітлює питання про вплив посухи на ґрунт і рослини та визначає шляхи боротьби з посухою. На станціях Придніпровської метеорологічної мережі виконувались спостереження за сніговим покривом, температурою ґрунту на різних глибинах, де розміщена основна маса кореневої системи рослин, а також реєструвались зливи, бурі, град, заморозки, сильні морози, випрівання, вимокання, збиралися відомості про інтенсивність розвитку сільськогосподарських рослин та їх урожай.
П. І. Броунов, разом зі своїми безкорисливими і спритними помічниками-студентами, забезпечував методичне керівництво системою спостережень, обробкою даних, їх узагальнення і публікацію. Цей метод підготовки фахівців з метеорології шляхом виконання практичної роботи студентами з проведення спостережень на базі Метеорологічної обсерваторії та численних станціях і спостережних пунктах Придніпровської агрометеорологічної мережі, її обробки, аналізу і підготовки до публікації, діяв у Київському університеті до листопада 1917 р. Великою заслугою П. І. Броунова є організація видання місячних бюлетенів метеорологічної обсерваторії та обмін ними з головними метеорологічними і геофізичними обсерваторіями окремих країн. П. І. Броунов намагався поширити агрометеорологічні спостереження, що були організовані на Придніпровській метеорологічній мережі на більшу територію.
У 1896 р. П. І. Броунов вперше організовує на науковій виставці станцію нового типу – сільськогосподарську метеорологічну станцію, що відіграло важливу роль у розгортанні агрометеорологічних досліджень. Під час роботи в Київському університеті П. І. Броунов сформулював основні положення нової фахової дисципліни – сільськогосподарської метеорології. Він справедливо вважається одним з основоположників агрометеорології, що набула широкого розвитку в подальшому. П. І. Броунов був автором підручників із загальної фізичної географії. Значну увагу він приділив питанням будови і загального вигляду Земної кулі, за якими опублікував ряд статей. Лекції професора Броунова, за свідченням його вихованців, відзначались високим науковим рівнем.
Після від’їзду з Києва професора П. І. Броунова в 1895 р. викладання метеорології та керівництво метеорологічною обсерваторією було доручено Й. Й. Косоногову. Професор Й. Й. Косоногов протягом 20 років завідував кафедрою фізичної географії, читав лекції з метеорології та фізичної географії. В 1914-1916 рр. він викладав фізичну географію на курсах підвищення кваліфікації вчителів-географів Києва. До 1902 р. Й. Й. Косоногов керував Придніпровською метеорологічною мережею. Згодом він передав її політехнічному інституту, де в 1900 р. К.М. Жук організовував сільськогосподарське науково-дослідне поле, що було зразком проведення агрометеорологічних спостережень. Й. Й. Косоногов був ініціатором видання сільськогосподарського бюлетеня Київської метеорологічної обсерваторії, а також окремого видання відомостей про стан цукробурякових плантацій. У своїх наукових дослідженнях Й. Й. Косоногов приділяв значну увагу метеорологічним і агрометеорологічним питанням, висвітлюючи річний та сезонний хід тривалості сонячного сяйва, інтенсивність нічного випромінювання, а також залежність розвитку цукрових буряків та їх урожаю від температури і вологості повітря, опадів, хмарності та інших метеорологічних величин.
У дореволюційний період Київський університет не готував географів, хоча фізичну географію як предмет було введено в учбовий план і вона викладалась із перших років існування університету. Найбільшого розвитку в цей період в університеті набули метеорологія та кліматологія і фізична географія. Вчені Київського університету в особі М. П. Авенаріуса, О. В. Клосовського, К. М. Жука, П. І. Броунова, Й. Й. Косоногова та ін. зробили значний внесок у розвиток вітчизняної географії. Професор Й. Й. Косоногов продовжував працювати в Київському університеті і після революції. В 1922 р. він був обраний академіком Української Академії наук.
У радянський час (1919-1924 рр.) підготовка метеорологів у Київському університеті проводилась завдяки зусиллям відомого метеоролога, вихованця і професора Дерптського (Тартуського) університету Б. І. Срезневського, обраного в 1919 р. академіком АН УССР у галузі геофізики. Б. І. Срезневський був людиною широкого наукового світогляду і вирізнявся організаторськими здібностями. Розробляючи питання історії метеорології, професор О. Хргіан у 1948 р. писав: “В усій історії метеорології мало знайдеться таких блискучих і оригінальних вчених, як Срезневський. За різноманітністю і глибиною ідей, за живістю невтомного розуму йому знайдеться небагато рівних і в сучасній світовій метеорології”. У Метеорологічній обсерваторії, очолюваній ним з 1920 р., Б. І. Срезневський організував актинометричні, аерологічні, електрометеорологічні та оптичні спостереження.
В університеті Б. І. Срезневський викладав метеорологію та загальну геофізику. Власні його дослідження стосувалися вивчення посушливості та питань залежності вегетації рослин і урожаю від умов погоди. Багато уваги він приділяв вивченню випаровування і побудував кілька типів пластинчатих випаровувачів. Велику допомогу надавав Б. І. Срезневський молодій Гідрометслужбі України, консультуючи Бюро погоди, редагуючи інструкції та посібники. Срезневський Б. І. – один з організаторів метеорологічної служби в Україні. У 1920 р. він організував евапорометричні спостереження, поновив куле-пілотні спостереження. У 1922 р. розпочав роботи з вимірювання сонячної радіації, пізніше – з атмосферної оптики, а у 1928 р. – з атмосферної електрики.
З 1921 р. Срезневський був науковим керівником Бюро погоди. У 1926 р. організував при Укрнауці науково-дослідну кафедру геофізики та сільськогосподарської метеорології. Під його керівництвом проводились роботи з сільськогосподарської метеорології: вивчалась залежність урожаю від погоди, атмосферні посухи, вологовміст ґрунту та ознаки посушливості. Основні наукові праці вченого присвячені питанням синоптичної та сільськогосподарської метеорології, теорії випаровування, гідрографії. Б. І. Срезневський був піонером використання фронтологічного методу в оперативній роботі Укрмету, в той час як в ГГО (Петроград) ще велася дискусія про можливість його використання. Розробив теорію ознак посушливості клімату, одну з перших схем кліматологічного районування України. Вивчав розподіл тиску над Європою, шляхи циклонів, хуртовини.
Б. І. Срезневський займався медичною метеорологією, яку розглядав як «міст» від фізики до медицини; його цікавив вплив погоди на людину. Він займався й аерологією, брав участь в аерологічних польотах, цікавився атмосферною оптикою і стереофотограмметрією хмар. Сконструював ряд метеорологічних приладів: психрометр-пращ, пластинчасті випарники, радіоінтегратори, випарну будку, полегшений випарник, сумарний зливомір, гіпсометричну лінійку, стереофотограмметри та ін. За синоптичні огляди погоди Б. І. Срезневського було відзначено премією ім. Ломоносова, а за роботу про бурі на Чорному та Азовському морях він отримав ступінь доктора географічних наук.
У 1933 р. було створено геолого-географічний факультет Київського університету, почав працювати його географічний відділ. Кліматичні та метеорологічні дослідження факультету очолив учень професора Й. Й. Косоногова і академіка АН УССР Б. І. Срезневського, вихованець Київського університету професор І. К. Половко. В цей період він опублікував монографію “Клімат Києва” (1937), вивчав сонячну радіацію, тепловий стан ґрунту, випаровування і вітровий режим України. І. К. Половко обробив, підготував до друку і зробив необхідні узагальнення матеріалів аерологічних спостережень метеорологічної обсерваторії за період 1918-1930 рр. Його праці базувалися на аналізі багаторічних спостережень Київської метеорологічної обсерваторії, в роботі якої він брав активну участь з 1912 р. І. К. Половко завжди був уважним і вимогливим до студентів, багато часу приділяв позалекційній роботі, науковим консультаціям. На його лекціях обговорювалися цікаві ідеї, нові наукові публікації. Основні наукові праці І. К. Половка присвячені проблемам кліматоутворення України і зокрема Києва, мікроклімату зрошуваних полів, електричним явищам в атмосфері тощо. У цей час різко зросла матеріальна база для практичної підготовки метеорологів – крім Метеорологічної обсерваторії у Києві працював Гідрометеорологічний інститут, кілька спеціалізованих (відомчих) метеорологічних станцій і Управління Гідрометеорологічної служби Української РСР. Спеціалізація студентів проводилась не тільки шляхом їх практичних робіт на метеорологічних станціях і в обсерваторії, а й завдяки ряду спецкурсів, які викладали співробітники Гідрометеорологічного інституту та управління Гідрометслужби УРСР.
У 1949 р. на географічному факультеті Київського університету було створено ще три кафедри – геоморфології, гідрології суші та метеорології та кліматології. Кафедру метеорології та кліматології очолив професор І. К. Половко, відомий вчений з питань загальної метеорології і атмосферної електрики, кліматів Земної кулі і клімату України. Продовжуючи кращі традиції київської школи метеорологів і кліматологів, кафедра розробляє проблеми агрокліматичного районування України, радіаційного і теплового балансу (професор В. П. Попов та І. К. Половко, доцент М. І. Щербань, кандидат географічних наук П. І. Колісник), клімату і мікроклімату Києва (М. І. Щербань), суховіїв (В. І. Ромушкевич) і снігового покриву (М. М. Михайленко) на території України. Члени кафедри метеорології та кліматології провели значну експериментальну і експедиційну роботу з метою вивчення процесу випаровування в різних зонах України, мікрокліматичних особливостей водойм, зрошуваних ділянок, полезахисних лісових смуг на півдні України, мікроклімату Києва і Канівського району. Кафедрою опубліковано посібник для практичних занять з метеорології, нариси про клімат України та її окремих районів, методичні вказівки з питань виконання контрольних робіт з метеорології та кліматології для заочників.
З вересня 1953 р. до вересня 1974 р. кафедрою завідував професор В. П. Попов, визнаний фахівець з сільськогосподарської метеорології і кліматології, автор конструкцій спеціальних ґрунтових випарників і розробок з агрокліматичного та фізико-географічного районування. Він читав курси з метеорології та кліматології. У 1946 р. В. П. Попов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук на тему: “Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти”. Досліджував проблеми фізико-географічного районування України, агрометеорології, агрокліматології. Опублікував особисто і в співавторстві понад 60 наукових праць, в т.ч. 10 монографій. Має 3 винаходи. До переліку основних наукових праць В. П. Попова належать монографії: “Почвенная влага и методы ее изучения” (1928), “Методика и материалы по изучению почвенной влаги” (1932), “Баланс влаги в почве и показатели сухости климата УССР” (1944), “Физико-географическое районирование Украинской ССР” (1968).
Кафедра приділяла у ці роки багато уваги питанню підготовки наукових кадрів у галузі метеорології та кліматології. За період 1951-1955 рр. під керівництвом професорів І. К. Половка та В. П. Попова було підготовлено та захищено 6 кандидатських дисертацій. З 1974 р. до 1991 р. кафедрою керував учень І. К. Половка професор М. І. Щербань – декан географічного факультету з 1968 р. до 1980 р. М. І. Щербань відомий як автор численних праць з питань теорії клімату і мікроклімату природних і перетворених ландшафтів, закономірностей зміни кліматів Землі, регіонального природокористування, підготовки географів. У 1974 р. він захистив докторську дисертацію на тему: “Мікроклімат природних та перетворених ландшафтів рівнинної частини Української РСР (теорія та експеримент)”. Науковий доробок вченого складають понад 250 праць, серед яких 9 монографій та навчальних посібників. Велика роль належить йому в організації діяльності Українського географічного товариства, віце-президентом якого він був тривалий час. М. І. Щербань був також членом Вченої Ради географічного товариства СРСР і йому присвоєно звання “Почесний член Географічного товариства СРСР”. Щербань М. І. займався поширенням географічних знань – він видав ряд науково-популярних книг, виступав із публічними лекціями. У складі колективу авторів професор Щербань М. І. одержав Державну премію України в галузі науки і техніки (1993 р.) – за цикл монографій з географічних основ регіонального природокористування в Україні.
Поряд з проф. М. І. Щербанем на кафедрі працювали доценти Колісник П. І., Проценко Г. Д., Кобзистий П. І., Ромушкевич В. І., Воронов Г. С., Науменко Л.Ю., які зробили значний внесок у розвиток кафедри. Доцент П.І.Колісник займався дослідженнями різних аспектів радіаційного і теплового балансу, разом з колегами по кафедрі вирішував проблему агрокліматичного районування України. Він тривалий час читав курс лекцій з метеорології для студентів усього факультету.
Доцент Г.Д.Проценко займався питаннями агрометеорології, досліджував фенологічні фази плодових культур в Україні, залежно від погодних та кліматичних умов, потреби їх у теплі, питання впливу погоди на якість врожаю плодових культур, мікроклімат садів різних конструкцій, зміну тривалості безморозного періоду та особливості формування снігового покриву в агроландшафтах, мінливості потоків короткохвильової радіації в Україні, низькі температури повітря взимку та влітку, агрокліматичні ресурси України. Опублікував 60 наукових праць. Тривалий час був заступником декана з навчальної роботи, читав нормативний курс Метеорологія та кліматологія для всіх студентів факультету.
Доцент П.І.Кобзистий працював на кафедрі з 1970 р. по 2004 р. Основний напрямок його наукових досліджень – циркуляційні процеси формування опадів в Україні, визначення похибок у добових сумах опадів впродовж теплого періоду року, вивчення умов розвитку гроз та граду, уточнення методики прогнозу опадів на території України. Опублікував понад 40 наукових праць.
Доцент В.І.Ромушкевич працювала в університеті з 1952 по 1987р. Основні напрямки наукових досліджень – вивчення посушливих явищ: посух, суховіїв, пилових бур та синоптичних процесів, які їх викликають. Автор 40 друкованих праць. Читала спецкурси : Синоптична метеорологія, Аерологія, Особливості синоптичних процесів в Україні.
Доцент Г.С.Воронов викладав на кафедрі з 1983 по 2003 р. Основні напрямки його наукової діяльності – дослідження фізико-метеорологічних умов утворення та розвитку грозово-градових явищ, просторово-часового розподілу атмосферних опадів у Молдові, Вірменії, Грузії, розсіювання переохолоджених хмар нижнього ярусу в холодний період року, а також впливу забруднюючих речовин антропогенного походження на мікрофізичні процеси в хмарах і розподіл опадів. Опублікував більше 70 наукових праць. Понад два роки був заступником декана географічного факультету з наукової роботи.
Випускниця кафедри, доцент Науменко Л.Ю. займалась дослідженням циркуляційних процесів опадоутворення в теплий період року в Україні. Має понад 30 друкованих праць. Була заступником декана по роботі з іноземцями.
У різні роки на кафедрі викладали співробітники Гідрометцентру України: Є.К.Онуфрієнко, Г.Г.Надоян, Н.Ф.Токар та УкрНДГМІ: директор інституту, доктор геогр. наук, проф. Логвинов К.Т., заступники директора – доктор геогр. наук, проф. Л.І. Сакалі, канд. фіз.-мат. наук В.А.Дячук, провідний науковий співробітник відділу кліматичних досліджень та довгострокових прогнозів погоди канд. геогр. наук, ст. наук. співробітник В.М.Бабіченко та ін.
З 1991 р. до 2002 р. кафедрою керував доктор фізико-математичних наук проф. В. М. Волощук. Він закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка (1962 р.) за фахом теоретична фізика. Працював заступником директора з науки Інституту експериментальної метеорології (м. Обнінськ), директором Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту. Основні наукові інтереси В. М. Волощука – параметризація турбулентної дифузії та фізико-хімічних перетворень антропогенних газо-аерозольних домішок у граничному шарі атмосфери, перенесення вітром атмосферних аерозолів, побудова напівемпіричної теорії вікової трансформації глобального та реґіональних кліматичних полів, загальні питання екології, аналіз впливу антропогенних забруднень на загальний вміст озону в атмосфері та його варіації, реакція кліматичних умов України на глобальне потепління, яке може бути викликане антропогенним підсиленням глобального атмосферного парникового ефекту. В. М. Волощук є автором та співавтором близько 150 наукових праць, з яких 5 монографій, зокрема, “Введение в гидродинамику грубодисперсных аэрозолей”, “Кинетическая теория коагуляции”, “Клімат Києва”.
Цей період розвитку кафедри співпав із становленням України як незалежної держави, яке супроводжувалось значним погіршенням фінансування наукових та навчальних закладів. Про розвиток навчально-методичної бази не могло бути й мови, більше того, відбувалася руйнація вже створеної. Так, зокрема, було втрачено створену ще в 1945 р. метеорологічну станцію в Канівському природному заповіднику, яка була структурним підрозділом кафедри, базою для проведення навчальних практик студентів-географів та полігоном для наукових досліджень. Ціла низка об’єктивних та суб’єктивних чинників призвела до стагнації розвитку метеорологічної школи Київського університету; протягом 12 років на кафедрі було підготовлено лише одного кандидата наук; незважаючи на наявний на кафедрі в той час кадровий і науковий потенціал не було захищено жодної докторської дисертації.
В травні 2002 р. ректор університету призначив завідувачем кафедри доктора географічних наук, професора С.І . Сніжка – відомого вченого в галузі хімії гідросфери та атмосфери, гідрометеорологічних аспектів змін клімату. Він має великий досвід наукових досліджень в Україні та за кордоном. Був співвиконавцем міжнародних наукових проектів за програмами ТАСІS, НАТО, Світового банку, Німецького федерального агентства з охорони навколишнього середовища. Працював за кордоном – у Німеччині: Вестфальський університет (1994-1995 рр., 1999 р.); Федеральний інститут гідрології, Гесенське міністерство охорони довкілля (1999 р.), Потсдамський університет (2006 р.); у Великій Британії: Кембриджський університет (2008 р.). Навчався та стажувався в навчальних центрах Всесвітньої метеорологічної організації в Туреччині (Аланья, 2006 р.), в Китаї (Нанкін, 2006р.), в Потсдамському інституті клімату (м. Потсдам, Німеччина, 2006 р.).
Протягом 2002-2017 рр. поступово відбувалося зміцнення кафедри метеорології та кліматології, підвищення її навчально-методичного та наукового рівня. Кількість викладачів кафедри збільшилася з 5 до 8 штатних одиниць (2010 р.) та до 10 штатних одиниць (2013 р.). Причиною збільшення викладацького складу кафедри було зростання педагогічного навантаження кафедри у зв’язку із переходом на трирівневу систему освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр) та залученням викладачів до читання лекцій на інших факультетах та в інститутах університету (військовий інститут, інститут біології).
Частину ставок було задіяно на залучення до навчального процесу найкращих фахівців провідних інститутів НАН України (Iнституту проблем безпеки атомних електростанцій (доктор технічних наук, ст. наук. співр. Талерко М. М.), Українського гідрометеорологічного інституту (зав. відділом кліматичних досліджень та довгострокових прогнозів погоди. д. фіз.-мат. н., проф. Мартазінова В. Ф.), Морського гідрофізичного інституту (член-кореспондент НАН України (географія), проф., д. геогр. н. Полонський О. Б.), Одеського державного екологічного університету (проректор з науково-методичної роботи ОДЕКУ, д-р геогр. наук, професор Хохлов В. М.; академік АНВШУ, д.геогр.н., проф., зав. каф. агрометеорології та агроекології Польовий А. М.) на умовах погодинної оплати праці.
У цей час також було створено наукову групу (2 штатні одиниці) та навчальну синоптичну лабораторію (2 штатні одиниці, пізніше ще 3 штатні одиниці). За підтримки Українського Гідрометцентру лабораторію було оснащено найсучаснішими професійними програмними засобами, отримано доступ до актуальних баз метеорологічних даних, як вітчизняних, так і зарубіжних, що дало можливість викладачам кафедри, зокрема доктору фізико-математичних наук, професору В. А. Прусову та кандидату географічних наук, доценту І. М. Щербань на високому рівні вести практичну підготовку студентів у галузі динамічної та синоптичної метеорології.
Професор В.А.Прусов займався питаннями експериментальної та теоретичної гідромеханіки, чисельних методів в рівняннях математичної фізики, математичного моделювання циркуляції атмосфери та антропогенного впливу на неї, чисельних методів прогнозу погоди. У 2004-2008 рр. брав участь у виконанні міжнародних наукових досліджень у рамках гранту NATO ENVIR.CLG 930449. Опублікував більше 70 наукових праць, серед яких 9 книг, в т.ч. 5 монографій, 4 навчальних посібники, зокрема підручники «Математичне моделювання атмосферних процесів» (у співавторстві 2005р.) та «Динамічна метеорологія» (у співавторстві 2009р.). В. А. Прусов був членом спеціалізованої вченої ради Київського національному університету ім. Тараса Шевченка по захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями 11.00.07 і 11.00.09, членом Вченої ради Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту. Член редколегії наукового збірника праць Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту (УкрНДГМІ) «Питання аналізу і прогнозу погоди» та Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів (УІНСіР) «Екологія і ресурси». Під науковим керівництвом В.А. Прусова захищено 5 кандидатських дисертацій. Викладав спецкурси: Геофізична гідромеханіка, Динамічна метеорологія та Чисельні методи прогнозу погоди. Нагороджений знаком Почесний працівник гідрометслужби України (2004р.). Лауреат премії імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2009р. за підручник «Математичне моделювання атмосферних процесів».
З 2000 р. на кафедрі працювала доц., к.геогр.н. Л. В. Паламарчук, яка займалася вивченням термодінамічних умов формування хмарності та опадів в зонах атмосферних фронтів над Україною; прогнозуванням сильних опадів і вивченням та оцінкою кліматичних ресурсів. Опублікувала понад 60 наукових праць. Паламарчук Л. В. читала курси: «Метеорологія та кліматологія», «Метеорологія», «Основи кліматології».
З 2021 р. на кафедрі працювала доц., к.геогр.н. І. М. Щербань. Нею опублікувано понад 60 праць з питань прикладної та загальної кліматології та метеорології, зокрема як співавтор “Клімат України” (2003р.), “Стихійні метеорологічні явища на території України за останнє двадцятиріччя” (2006 р.), навчальних посібників “Гідрометеорологічні умови басейну Тиси та їх вивчення (2005 р.), “Основи синоптичної метеорології” (2006 р.), «Практикум з синоптичної метеорології для студентів ІІІ та ІV курсів спеціальності «Метеорологія» (2012 р.). Автор посібника «Основи агрометеорології» (2011). Нагороджена медаллю «В пам’ять 1500-річчя Києва (1985), Почесною грамотою ректора КНУ ім. Тараса Шевченка (2004).
З 2011 по 2021 рр. на кафедрі працювала доц. Круківська А. В. Протягом багатьох років вона займалася оцінкою умов вологозабезпечення території України у період вегетації сільськогосподарських культуру, у 2013-2018 рр. – працювала вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Д 26.00.22 КНУ імені Тараса Шевченка із захисту докторських і кандидатських дисертацій з гідрології та метеорології. У 2019 році була нагороджена Грамотою МОН України, у 2016 р. Подякою МОН України. Розробила та викладала навчальні дисципліни: «Метеорологія», «Кліматологія з основами метеорології», «Основи наук про Землю: основи метеорології», «Прикладна метеорологія», «Моделювання в агрометеорології», «Гідрометеорологічні ризики та методи їх оцінки».